ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ: ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЄКТІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

Післявоєнне відновлення України є однією з ключових стратегічних цілей держави, реалізація якої визначає темпи економічного зростання, повернення населення, залучення інвестицій та зміцнення національної безпеки. В умовах обмеженого бюджету та значного обсягу відновлювальних потреб важливим інструментом стає публічно-приватне партнерство (ППП), що дозволяє поєднати ресурси держави та приватного сектору. Прийняття у 2025 р. оновленого Закону України «Про публічно-приватне партнерство» створило передумови для розширення залучення приватного капіталу до реалізації проєктів відбудови. Проте на практиці ППП в Україні досі не набула широкого поширення. У статті проаналізовано досвід Польщі у впровадженні ППП на місцевому рівні, зокрема – нормативно-правове забезпечення, інституційну підтримку та роль органів місцевого самоврядування. Польська модель розглядається як потенційно придатна до адаптації в українських умовах. Узагальнено сучасні підходи до трактування ППП у науковій літературі, що дає змогу оцінити його як гнучкий інструмент соціально-економічного розвитку. Акцент зроблено на результативності ППП у модернізації міської інфраструктури, підвищенні енергоефективності, розвитку комунальних послуг та сталого транспорту. Зроблено висновок, що ППП може забезпечити низку переваг для України: мобілізацію приватних інвестицій, розподіл ризиків, залучення експертизи та технологій. Водночас ідентифіковано виклики, що перешкоджають широкому застосуванню ППП, серед яких – нестача досвіду, законодавчі прогалини та управлінські ризики. Запропоновано шляхи подолання цих бар’єрів, зокрема – проведення навчань, створення консультаційної підтримки та вдосконалення законодавства. Досвід Польщі засвідчує, що саме місцева влада може стати рушієм ефективного використання ППП у післявоєнній відбудові України. Подальші дослідження доцільно зосередити на вивченні механізмів підвищення інституційної спроможності місцевих органів влади щодо ініціювання та реалізації ППП, удосконаленні моделей розподілу ризиків, а також на аналізі міжнародних практик, адаптованих до українських реалій у післявоєнний період.